Морфологічний Розбір Дієприкметників: Легко Та Зрозуміло

Nov 26, 2025 by Admin 57 views

Привіт, друзі! Сьогодні ми з вами зануримося у захопливий світ української мови, а саме – в її такі особливі та цікаві частинки, як дієприкметники. Якщо ви колись чули про морфологічний розбір і думали, що це щось нудне чи надто складне, то я тут, щоб вас переконати у протилежному! Наша мета – не просто розібрати кілька речень, а глибоко зрозуміти природу цих слів, їхню роль у мові та навчитися робити їхній морфологічний аналіз легко та з задоволенням. Готові? Поїхали!

Дієприкметник: Що це за звір?

Дієприкметник – це, по суті, справжній супергерой серед частин мови, адже він поєднує в собі неперевершені риси одразу двох своїх "батьків": дієслова та прикметника. Уявіть собі: це слово одночасно вказує на ознаку предмета (як прикметник) і виражає дію (як дієслово)! Круто, правда? Саме завдяки цій унікальній подвійності дієприкметники здатні надавати нашим реченням неймовірної виразності, стислості та образності, роблячи текст живим і динамічним. Без них українська мова втратила б значну частину своєї мелодійності та багатства. Коли ми бачимо дієприкметник, ми повинні розуміти, що він не просто описує, а описує через призму дії. Наприклад, «читаючий студент» не просто «студент, який читає», а буквально «студент, що перебуває у процесі читання». Чи «розбита ваза» – це не просто «ваза, яка розбилася», а «ваза, що була піддана дії розбивання».

Основні ключові характеристики дієприкметника полягають у його здатності передавати ознаку предмета за дією. Він завжди залежить від іменника або займенника, пояснюючи його. Наприклад, у фразі "прочитана книга", слово "прочитана" є дієприкметником, що вказує на ознаку книги (яка саме? – прочитана) і водночас несе в собі значення дії (хтось її прочитав). Ця синергія ознаки та дії робить дієприкметники незамінними у художній літературі, публіцистиці та навіть у повсякденному спілкуванні, коли нам потрібно лаконічно й точно висловити думку. Вони дозволяють уникнути громіздких підрядних речень, замінюючи їх одним ємним словом. Згадайте, як часто ми говоримо: "хлопець, який сміється" – це можна замінити на "смію́щийся хлопець" (хоча в сучасній українській такі дієприкметники рідкісні, але вони існують). Або "вода, яка кипить" – "кипляча вода". Бачите, як це спрощує речення? Тому, коли ви стикаєтеся зі словом, яке відповідає на питання який? яка? яке? які? і водночас відчуваєте в ньому присмак дієслова, знайте – перед вами дієприкметник. Розуміння цієї двоїстості – фундамент для успішного морфологічного розбору, адже саме на ній базуються всі його граматичні категорії.

Основні риси дієприкметника

Давайте детальніше поглянемо на граматичні особливості дієприкметника. Як ми вже знаємо, він "запозичує" риси як у дієслова, так і у прикметника. Від дієслова дієприкметник успадковує:

Вид: доконаний (що зроблений? – написаний) або недоконаний (що роблений? – читаний). Ця категорія показує, чи завершена дія, чи триває. Якщо дія завершена, маємо доконаний вид. Якщо процес або незавершеність – недоконаний.
Час: теперішній (що роблений? – працюючий – рідкісний у сучасній мові) або минулий (що зроблений? – зроблений, прочитаний). Українська мова переважно використовує дієприкметники минулого часу.
Стан: дійсний (активний, коли предмет сам виконує дію – пожовклий лист – лист сам пожовк) або пасивний (коли дія виконується над предметом – прочитана книга – книгу хтось прочитав). Це дуже важлива категорія, яка визначає роль іменника по відношенню до дії. Пасивні дієприкметники, як правило, мають суфікси -н-, -ен-, -т-. Дійсні дієприкметники минулого часу мають суфікс -л-.

А від прикметника дієприкметник бере такі ознаки:

Рід: чоловічий, жіночий, середній (для однини – написаний, написана, написане).
Число: однина, множина (написаний, написані).
Відмінок: змінюється за відмінками (як прикметник), узгоджуючись з іменником (написана книга, написаної книги, написаній книзі).
Синтаксична роль: найчастіше виступає означенням (який?), рідше – іменною частиною складеного присудка (книга була прочитана).

Види дієприкметників

Залежно від часу та стану, дієприкметники поділяються на кілька видів, хоча деякі з них мають обмежене вживання в сучасній українській мові. Це важливо знати для повного морфологічного розбору:

Дійсні дієприкметники теперішнього часу: Вони утворюються від неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч- (-юч-), -ач- (-яч-). Приклад: працюючий, лежачий. Ці форми є калькою з російської мови і в сучасній українській моні їх слід уникати, замінюючи описовими зворотами (той, що працює; який лежить). Проте їхнє існування потрібно знати.
Дійсні дієприкметники минулого часу: Утворюються від неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-. Приклад: пожовклий, зблідлий, опалий. Ці дієприкметники активно використовуються і є цілком нормативними.
Пасивні дієприкметники минулого часу: Утворюються від перехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфіксів -н-, -ен- (-єн-), -т-. Приклад: написаний, прочитаний, зігрітий, замислений. Це найпоширеніший тип дієприкметників в українській мові, і саме з ними ми зустрічаємося найчастіше. Вони можуть мати повну (написаний) і коротку (написана, написано) форми, хоча короткі форми теж поступово витісняються.

Розуміння цих видів допомагає нам точно визначити всі граматичні категорії під час розбору, а також відрізняти правильні українські форми від мововних покручів.

Як зробити морфологічний розбір дієприкметника?

Ну що ж, друзі, ми вже знаємо, що таке дієприкметник та які він має дивовижні властивості. Тепер настав час перейти до практики і розібратися, як правильно провести його морфологічний розбір. Це як розгадувати цікаву головоломку! Чому це важливо? Тому що, розуміючи кожен крок і кожну категорію, ми не лише покращуємо свої знання граматики, а й розвиваємо логічне мислення, вчимося бачити структуру мови, її логіку та красу. Це допомагає нам не тільки правильно писати, а й глибше розуміти прочитані тексти, помічати нюанси авторського стилю та відтінки значень, які іноді приховані від неозброєного ока. Крім того, навички морфологічного розбору є фундаментальними для будь-якого філолога, журналіста, письменника чи просто людини, яка прагне досконало володіти українською мовою. Це не просто шкільне завдання, а інструмент для глибокого аналізу тексту.

Мета морфологічного розбору дієприкметника полягає в тому, щоб чітко і послідовно визначити всі його граматичні ознаки, які він "успадкував" від дієслова та прикметника, а також його синтаксичну роль у реченні. Це дозволяє нам розкласти слово на компоненти, зрозуміти його внутрішню структуру та функціонування в системі мови. Розбір дієприкметника – це своєрідна "рентгенограма" слова, яка відкриває нам усі його приховані деталі. Ми дізнаємося, від якого дієслова він утворений, який стан, вид, час він виражає, а також як він узгоджується з іменником у роді, числі та відмінку. І, звісно, яка його роль у реченні – чи є він просто означенням, чи частиною присудка. Кожен пункт розбору є критично важливим, адже пропуск або неправильне визначення однієї категорії може призвести до хибного розуміння всього слова. Тож давайте будемо уважними та послідовними у своїх діях!

Покроковий план розбору

Ось чіткий і послідовний алгоритм, який допоможе вам зробити морфологічний розбір будь-якого дієприкметника:

Визначити частину мови. Переконайтеся, що перед вами саме дієприкметник. Він відповідає на питання який? яка? яке? які? і вказує на ознаку предмета за дією.
Назвати початкову форму. Це називний відмінок однини чоловічого роду (відповідає на питання який?). Наприклад, для "прочитаної" початкова форма – "прочитаний".
Визначити, від якого дієслова утворений дієприкметник. Це допоможе нам зрозуміти його дієслівні ознаки.
Вказати дієслівні ознаки:
- Вид: доконаний (що зроблений?) чи недоконаний (що роблений?).
- Час: теперішній (що роблений?) чи минулий (що зроблений?). Пам'ятайте про рідкість теперішнього часу.
- Стан: дійсний (предмет сам діє) чи пасивний (дія над предметом). Зверніть увагу на суфікси!
Вказати прикметникові ознаки:
- Рід: чоловічий, жіночий, середній (для однини).
- Число: однина чи множина.
- Відмінок: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий.
- Форма: повна чи коротка (для пасивних дієприкметників минулого часу, наприклад, написана – коротка форма жіночого роду від написаний).
Визначити синтаксичну роль у реченні. Найчастіше дієприкметник виступає означенням (який?), підкреслюється хвилястою лінією. Рідше – іменною частиною складеного присудка (у короткій формі або повній, наприклад, "книга була прочитана"), підкреслюється двома лініями.

Розбираємо дієприкметники з ваших прикладів

Отже, друзі, ми вже знаємо теорію, тепер давайте застосуємо її на практиці! Перед нами кілька чудових речень з української літератури, які допоможуть нам закріпити знання і побачити, як дієприкметники працюють у реальному тексті. Це не просто вправи, це можливість зануритися в глибини мови, відчути її структуру та логіку. Кожен приклад – це маленька історія, яка розкриває нам граматичні особливості дієприкметника з різних сторін. Ми побачимо, як вони узгоджуються з іменниками, змінюються за категоріями і виконують свою унікальну синтаксичну роль. Не забуваймо про контекст! Адже саме він допомагає нам точно визначити відмінок чи число, коли форма слова може збігатися. Будьмо уважними до кожної деталі, адже в граматиці дрібниць не буває! Давайте крок за кроком пройдемося по кожному слову, застосовуючи наш щойно вивчений алгоритм. Це буде цікаво і пізнавально, я вам обіцяю!